В столиці заспівала ціла група колаборантів, що отримали тільки на днях в московському Кремлі нагороди. Під оплески. З нетерпінням чекаємо, коли вже пускатимуть в Україну Порєчєнкова, Кобзона і Охлобистіна. Тут приймуть, дадуть грошей і проаплодують.
Післязавтра в Одесі має бути ще кримнашист Райкін в Українському театрі. Вчора була ситуація з захопленням Міського саду. До того - напад тітушок на військову частину. Чи не щотижня в Україні теракти і вбивства тих, хто за неї бореться. Масштаби всеосяжного абсурду просто важко осягнути. Це вже просто заводить в ступор.
Враження, що України, як мінімум, дві. Одна воює, бореться проти корупції, намагається вилізти з цього болота. А друга співпрацює з вбивцями, розкрадає все що можна і що не можна та робить усе, щоб цю країну знищити. Одні готові жертвувати усім заради майбутнього, інші байдужістю готові звести все нанівець.
Ці два різні світи співіснують разом. У відчуттях — повна безвихідь і безнадійність.
Мені соромно за співгромадян. Соромно, в першу чергу, перед мертвими, які віддали свої життя за Україну. Сором стоїть поряд із злістю від того, що нічого не можу з цим вдіяти ні я, ні однодумці.
Що далі?